У Реймер Центрі відбулася чергова «Школа без стін» — ініціатива, яка вже традиційно збирає молодих людей для спілкування, навчання і духовного зростання. Цього разу на зустріч приїхало близько двадцяти учасників із різних куточків України. Атмосфера була теплою й невимушеною: хтось грав на гітарі, хтось допомагав із кавою, а більшість чекали на початок обговорення теми, що торкнулася кожного — любов до Бога і любов до людей.
Ведучий нагадав, що ці два види любові нерозривно пов’язані. Неможливо справді любити Бога, не виявляючи любові до людей, і неможливо по-справжньому любити людей, якщо не черпати силу з любові Божої. Обговорення було глибоким і щирим. Молоді люди ділилися власними думками, історіями і навіть сумнівами.
«Я по-новому відчув цю тему», — сказав Саша, один із учасників. — «Мені здавалось, що любов до Бога — це щось далеке й складне. Але сьогодні я зрозумів, що вона проявляється у простих речах: у вдячності, у вибаченні, у доброму слові до ближнього». Його слова знайшли відгук у багатьох — хтось тихо усміхнувся, хтось кивнув головою.
Ксюша додала: «Почуття до Бога — це не основа, але вони важливі. Бо без почуттів усе стає формальністю. Ми можемо читати, молитися, служити — проте якщо серце холодне, ми ніби живемо бездушно». Її думка викликала невелике мовчання — кожен наче заглянув усередину себе.
Тоді Сергій продовжив: «Але щоб щось відчувати до Бога, потрібно працювати над собою і не грішити. Гріх закриває серце, робить його байдужим. Ми не можемо чекати, що любов просто прийде — її треба плекати».
У кінці зустрічі всі разом помолилися і ще довго не розходилися. Хтось ділився пережитим, дехто фотографувався, а інші просто мовчки сиділи, вдивляючись у вогонь свічок. Ця «Школа без стін» вкотре нагадала: справжня любов народжується не в теорії, а в живих стосунках — з Богом, із людьми, із самим собою.
Для багатьох цей вечір став моментом переосмислення. Бо, як сказав один з учасників на завершення, «любити Бога — означає щодня обирати добро, навіть коли ніхто цього не бачить».
