Весна. Вже третя весна, яку українці зустрічають в умовах повномасштабної війни. Стає більш сонячно і тепліше, а разом з тим почастішали нальоти шахедів на прифронтове м. Запоріжжя. Хочеться вірити і надіятись на краще, але військові залишаються на передовій, відділені від свої сімей, на захисті держави. І не зрозуміло, коли це все завершиться…
Особливо складно радіти гарній погоді жінкам, чиї чоловіки, сини, брати чи наречені знаходяться на службі в ЗСУ. І саме для них, щомісяця в Раймер Центрі відбуваються зустрічі. Адже вони дуже потребують спільності з тими, хто розуміє їх та небайдужості і підтримки від оточуючих.
Цього разу 25 жінок і матерів військовослужбовців відвідали майстер-клас. «Ми малювали квітучу гілочку мигдалю. Натхненням стала картина Вінсента Ван Гога з цікавою історією. Вона є символом життя, надії та підтримки. Все це актуально для нас сьогодні» – ділиться Ольга, художниця, яка провела зустріч. Вона є волонтеркою, яка відчуває особливий поклик до служіння цій категорії жінок і тішиться тим, як заняття з фарбами і пензлями здатні відволікти жінок, налаштувати на спілкування, відкриватись.
«Під час зустрічі жінки не тільки малюють. Вони діляться своїми історіями, переживаннями. Вони розділяють свій біль з тими, хто здатен їх зрозуміти» – підмітила Ольга, яка є волонтером Раймер Центру. За кожною жінкою своя історія: у Людмили чоловік зник без вісті, Тетяна та Ірина турбуються про своїх синів, інша жінка має одного сина на фронті, а іншого – раненого в лікарні. Анастасія – є нареченою військового, які планують одружитись після війни, бо чоловік не хоче в найгіршому варіанті залишити молоду дівчину вдовою. А дві інші жінки журились через те, що їх чоловіки вже більше року не приїздили додому в відпустку, не бачились з дітьми. А інша жінка вже сім місяців чекає на народження дитинки і повернення чоловіка з війни. Різні долі – спільний біль.
Такі зустрічі в Раймер Центрі стають справжнім острівцем підтримки для жінок, які щодня живуть у напрузі й очікуванні. Малюючи гілочку мигдалю — символ життя та надії — вони ніби відтворюють свої сподівання на весну, що настане не тільки в природі, а й у серцях. Весну, коли війна закінчиться, і їхні рідні повернуться додому.
Спільні розмови, теплі обійми та сміх — усе це допомагає знаходити сили жити далі. Для когось ці зустрічі стають першою можливістю відкрито поділитися своєю історією, для когось — шансом знайти нових подруг, які розуміють без слів. «Важливо просто бути поруч, слухати і нагадувати, що навіть у найтемніші часи є світло», — підсумовує Ольга.
Раймер Центр продовжуватиме організовувати такі зустрічі, бо кожна жінка, яка чекає на свого воїна, заслуговує на те, щоб відчувати себе не самотньою в цій боротьбі. І поки триває війна, ці маленькі спільноти стають нагадуванням: разом легше переживати найважчі часи, разом легше чекати на Перемогу.
