У самому серці Запоріжжя, в затишних і теплих стінах Reimer Center, нещодавно відбулася особлива зустріч, що зібрала десятьох чоловіків, які несуть служіння людям у цей важкий час. Це були пастори та духовні лідери, які прямо або опосередковано долучені до руху Reimer Center. Вони прийшли не просто обмінятись досвідом чи поділитися думками — вони прийшли для того, щоб підтримати один одного. Адже з початку повномасштабної війни вже минуло три роки, і тягар служіння, особливо духовного, став ще важчим. Усі вони живуть у реальності щоденних викликів — фізичних, емоційних, духовних. Ця зустріч стала островом надії і братерства у штормовому морі подій.
Основною темою, яка об’єднала всіх присутніх, стала єдність. Це було не випадково. Саме про це першим заговорив пастор Роман, глибоко і щиро:
«Браття, ми всі розуміємо, що зараз — час випробувань. Війна ламає долі, роз’єднує сім’ї, руйнує плани. І в цьому хаосі так легко втратити не лише силу, а й зв’язок один з одним. Єдність — це те, що не виникає саме по собі. Це не дар, а результат зусиль. Щоденних. Болючих. Усвідомлених. Ми мусимо докладати вольових зусиль, щоб залишатись разом. Природньо — це розходитись, замикатись, шукати власного захисту. Але Христос кликав нас до протилежного — до спільності».
Ці слова лягли у саме серце кожного. Вони були не лише промовлені, а прожиті. Роман говорив як той, хто сам пережив розпорошення і знову зібрався, щоб допомагати іншим.
Після нього слово взяв пастор Миколай. Його звернення було не менш щирим, і торкнулося важливої теми — ніжності в стосунках між братами:
«Знаєте, браття, ми часто вважаємо, що справжній чоловік — це той, хто сильний, непохитний, стриманий. Але я переконаний: справжня сила — у здатності бути ніжним. Нам, чоловікам, важко це дається. Ми боїмося здатися слабкими. Але Біблія говорить, що любов — це також лагідність, терпіння, м’якість. Без ніжності не буде справжньої єдності. Ми повинні вчитися говорити добрі слова, підставляти плече, приймати слабкість брата з любов’ю».
Юрій, який щодня служить серед найбільш нужденних — годує гарячими обідами сотні людей, серед яких безпритульні, одинокі, люди в розпачі, — поділився власним болем і спостереженням:
«Ми часто питаємо, чому важко любити. Здається, ніби ми не здатні. Але я зрозумів — нам заважає гордість. Вона не дає нам побачити потребу іншого, не дозволяє визнати, що ми самі потребуємо любові. Щодня я бачу, як простий обід і добре слово здатні змінити людину. Але й бачу, як ми, служителі, боремося із власним “я”. Нам потрібно ламати себе, щоб по-справжньому любити».
Його досвід додав глибини розмові. Кожен із присутніх міг співвіднести ці слова зі своїм життям, служінням, труднощами.
Атмосфера зустрічі була наповнена любов’ю, щирістю. Після обміну думками і переживаннями, брати разом молилися. Їхні голоси злилися в одній пісні, яку співали так, наче це була їхня молитва.
«Господи, навчи нас бути єдиними! Дай нам м’якість, коли хочеться бути жорсткими, дай нам любов, коли нас тягне до ізоляції!» — звучало з вуст одного з братів під час молитви.
Після зустрічі всі розходились не просто з новими ідеями, а з відчуттям, що вони не самі. Що поруч — браття, які готові підтримати, вислухати, помолитися. Це була не просто зустріч — це був акт єднання в час, коли кожен день кидає виклик людській витривалості.
